Люди, які відроджують традиційну українську вишивку

Родина Покусінських це, безперечно, знакові постаті в збереженні та розвитку традиційної української вишивки. Книга Борщівська народна сорочка стала їх візитівкою і потужним внеском в відродження унікальних технік вишивання. Очне знайомством з пані Людмилою та Олексієм є для мене дуже важливим. Нарешті змогла особисто подякувати за видання яке, на мою думку, є одним із кращих по  змісту, дизайну, якості, наповненню що присвячене традиційній українській вишивці.  Дякую вам за вашу працю! За те що щедро ділитесь своїми дослідженнями.  
З нетерпінням чекаю на вашу нову книгу 💛💙

на фото: Людмила та Олексій Покусінські, Ольга Нарбут

Звернули увагу на сорочку пані Людмили? Вона вишита нею власноруч. Правда красива?  І від старовинних не відрізниш, та й до сучасного одягу пасує... Лише тей хто вишиває сам, знає  технічні премудрості цього ремесла. Хто сам вишиває, з шаною ставиться до роботи інших майстрів, особливо до тих, які створили наш унікальний спадок впродовж століть.


Відеозапис з майстер класу родини Покусінських на цьогорічного фестивалю "В Борщівському краю цвітуть вишиванки". Про ціну і цінність старовинних сорочок, про збереження і вивчення... про те, дивіться самі 

До архіву, додаю цікаве інтерв'ю Г.Садовської  ПОКУСІНСЬКІ, ЯКИМ ВІДКРИЛАСЬ БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА

СЕРЕД ЛАУРЕАТІВ ОБЛАСНИХ ПРЕМІЙ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ЗА 2016 РІК Є ПОДРУЖЖЯ — ЛЮДМИЛА ТА ОЛЕКСІЙ ПОКУСІНСЬКІ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ В НОМІНАЦІЇ «ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО — ІМЕНІ ЯРОСЛАВИ МУЗИКИ» ЗІ СВОЇМ УНІКАЛЬНИМ НАУКОВИМ ДОСЛІДЖЕННЯМ «БОРЩІВСЬКА НАРОДНА СОРОЧКА. МАТЕРІАЛИ. КРІЙ. ТЕХНІКА ШИТВА». ОСКІЛЬКИ ПОДРУЖЖЯ ПРАЦЮЄ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ (ЛЮДМИЛА ТА ОЛЕКСІЙ — СТАРШІ ВИКЛАДАЧІ КАФЕДРИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА РИБНИЦЬКОГО ФІЛІАЛУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА), ЇХНЯ РОБОТА, ЯК І ВОНИ САМІ, СТАЛИ СПРАВЖНІМ ВІДКРИТТЯМ ДЛЯ ТЕРНОПОЛЯН. ТОЖ ПІСЛЯ ВРУЧЕННЯ ПРЕМІЙ Я ЗАПРОСИЛА НАУКОВЦІВ У НАШУ РЕДАКЦІЮ. ВОНИ ТАК ЗАХОПЛЕНО Й ЕМОЦІЙНО РОЗПОВІДАЛИ ПРО СВОЄ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЩО ВІДПАЛА ПОТРЕБА У МОЇХ ЗАПИТАННЯХ, ОКРІМ ХІБА ЩО УТОЧНЮВАНИХ. Я Ж ІЗ НЕ МЕНШИМ ЗАХОПЛЕННЯМ ЇХ СЛУХАЛА, БО ВІДКРИВАЛА ДЛЯ СЕБЕ САМОВІДДАНИХ ЛЮДЕЙ, ЯКИМ ДОВІРИЛА СВОЇ ТАЄМНИЦІ БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА.

Повернення із забуття

Людмила: — Я виросла в Борщеві. Коли вчилась у Львівській академії мистецтв, зустрілася з Олексієм. Він з Волині…

Олексій: — …з міста Остролуга, що на самісінькому кордоні з Польщею. У нас за будинком культури, десь за метрів десять, проходить кордон, тобто колючий дріт майже посеред міста…

Людмила: — Одружилися. З нашими професіями (я технолог із текстилю, чоловік — скульптор) у Борщеві годі було знайти роботу. А в університеті в Рибниці відкривалася кафедра декоративно-прикладного мистецтва і нас запросили туди викладати. Поки кращого не було, вирішили спробувати. Але минали роки, ми там прижилися, усі разом піднімали кафедру. Україна ж на відстані залишилась такою ідеальною, такою рідною. Слава Богу, у нас там є Українське телебачення, яке постійно дивимось. Але завжди з радістю приїжджаємо додому обняти батьків, показати їм онуків (у нас двоє синів).

В один із таких приїздів батько подарував нам книжку Віри Матковської «Борщівські сорочки». Для мене це був просто гарний альбом, нічого нового. Адже в таких бабциних сорочках, коли відчинились храми, ми з колежанкою ходили до церкви, одягали їх у свята — і це було дуже гарно. Унікальність борщівської сорочки ще й у тому, що вона дивиться напрочуд сучасно і з джинсами, і зі спідницею, і з плахтою. А от на Олексія книжка справила неабияке враження, адже на Волині таких сорочок немає, там втратилась традиція носити старе народне вбрання. І він зацікавився, чи можна їх відшити? Тож ми вирішили це дослідити.

Олексій: — Звернулись до директора Борщівського краєзнавчого музею Михайла Петровича Сохацького, розпитували батьків, фахівців, і скрізь чули одне й теж: техніка вишиття втрачена, її вже немає. Не допоміг й Інтернет. Я перепитував: може, не втрачена, а тільки забута, може, ще хтось щось пам’ятає? А нам казали: ні, ніхто не пам’ятає. Навіть бабці, які самі відшивали їх у міжвоєнний період, забули, як це робили.

Ми тоді вирішили самотужки дослідити колекцію сорочок у Борщівському краєзнавчому музеї. Там вона дуже велика. Є давні сорочки ще з кінця ХІХ століття, так звані «австрійки», є і новіші, з першої половини ХХ століття. Михайло Петрович люб’язно дозволив нам це зробити. Спочатку не знали, що нам знадобиться, тож все сканували, фотографували, замальовували, знімали мірки. Людмила як технолог по текстилю розбирала шви. Але і розібраний шов повинен мати якесь підтвердження — і ми почали проводити польові дослідження: паралельно з роботою в музеї їздили по селах. Там нам залюбки показували старі сорочки. Ми їх теж фотографували, описували. І водночас переконувались: технологія вишиття таки справді втрачена. Нам ніхто нічого не міг сказати. У Пилипчому зустріли 96-річну бабусю, яка власноруч відшивала свою шлюбну сорочку, але не могла пригадати, як це робила, не пам’ятала жодного шва. І Людмила сама взялася відтворювати ті шви.

Наче ребус розгадувала

Людмила: — Кожен з них я спочатку видивлялась, замальовувала, а потім сиділа вдома з голкою в руках і пробувала його повторити. До тих пір, поки лице і виворіт мого вишиття не збігалися із тим, що є на сорочці. Важливо було зрозуміти, як іде нитка з голкою, щоб можна було відтворити вишиття. Кладеш шов то в один бік, то в інший, шукаючи правильний хід, і ніби ребус розгадуєш. А коли збагнеш логіку вишиття і виходило все, як на сорочці, то щоразу це було маленьким відкриттям. А потім шукали підтвердження цього в літературі. Ми перелопатили усе, що можна було. І до дев’яноста відсотків тих швів, що є на борщівських сорочках, так чи інакше означені в літературних джерелах. Скажімо, критський шов знайшли в європейських вишивках, там, де вишивають вовняними нитками подушечки. Але в борщівських сорочках аж три види критського шва.

Олексій: — Його ще називають румунським.

Людмила: — Тобто було багато модифікацій, які можна назвати творчим відкриттям народу. Майстриня вишивала, їй захотілося щось по-іншому зробити. І знала вона той шов чи не знала, чи просто попробувала, бо їй так було гарно. А потім ту сорочку відшивали — і це прижилося.

Олексій: — Якщо на початку борщівська сорочка була для нас, як невідома карта, яку ми ретельно вивчали, то з часом ми брали сорочку в руки чи бачили її на людині і вже могли її повністю розшифрувати: якими швами, від першого до останнього, вишита, з якого вона регіону, навіть з якого села. Деякі сорочки настільки унікальні, що належать практично одному-двом селам, деякі вишивали у невеличкому регіоні — трьох-чотирьох-п’яти селах. Є і масштабніші, що належать більшому регіонові. Тобто усю карту ми розшифрували і вже їздили по селах тільки для того, щоб підтвердити нашу гіпотезу та знайти ще якийсь матеріал для ілюстрації наших висновків.

Тільки сліпий не вишиє…

Людмила: — Коли починали дослідження, про книжку не думали. Просто було цікаво розгадати таємницю борщівської вишивки. А як зробили це, виникло бажання віддати його людям — нехай користуються, нехай пробують вишивати і продовжують життя борщівській сорочці. Тоді й виникла ідея нашої книжки.

Олексій: — Вона поділена на дві частини. У першій подаємо технологію вишиття від початку до кінця. Тут зазначено все: види матеріалів, ниток, особливості крою, його зміни, усі шви — основні, змішані, другорядні, змережування. У другій частині подано паспортизовані сорочки. Їх 72. І кожну з них можна відтворити один до одного — за тканиною, кроєм, технікою вишиття, нитками: усе це ми детально описуємо. А щоб було ще зрозуміліше, бо це дуже закрита техніка (зверху дивишся: ніби баранчик, а під ним сховано багато орнаментів, семантики), ми подаємо не лише кольорове фото орнаменту сорочки, а й дзеркальну його схему. Поєднуємо їх так, щоб було видно, як схема переходить в орнамент або ж навпаки. Цікавий коментар дав один з наших читачів, який сказав, що тільки сліпий не зможе вишити за цією книжкою борщівську сорочку. Тому що викладена вся інформація.

Людмила: — Це власне й було нашою метою — зберегти не лише взірці узорів, а й технологію вишиття. Щоб можна було його відтворити навіть тоді, коли зітліє полотно старих сорочок. До слова, Олексій не тільки скульптор, а й дизайнер, добре знає поліграфію, досконало володіє комп’ютером. Це він розробив дизайн книжки, а також переніс на папір усі шви, які я відновила, і створив такі прості й зрозумілі схеми вишиття.

Олексій: — Що цікаво: після виходу нашої книжки у 2012 році нових швів ми більше не знаходили. Нові модифікації орнаментів траплялись, а нові шви — ні. Тобто практично ми відтворили усі, якими вишивались борщівські сорочки. Їх десятки. Крім основних (колодки, битий, поверхниця-кафасор, верхоплут, низинка, гладь, набирування, хрестик та інші), є ще невеличкі шви для кріплення деталей крою, для обробки країв виробу. Вони ніби незначні, але їх є по кілька видів. Навіть зморщення є різне: козликами, обкруткою на дві, на одну нитку…

Людмила: — Ось чоловікові на сорочці я зробила зморщення швом, що зветься гусяча шкірка, а собі збирала сорочку зовсім в інший спосіб: обробляла край, а потім голкою робила накид. Вийшло дуже гарно.

Перша була, як абетка, друга стане читанкою

Олексій: — Втішила нас рецензія Тетяни Кара-Васильєвої, відомого в цій справі фахівця, доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента НАН України, професора. Вона сама видала низку книжок з вишивки, в тому числі досліджувала й борщівську. Їздила з технологом Борщівщиною, була в краєзнавчому музеї. І визнала: «Дуже багато кучерявих швів борщівської сорочки нам не піддались, а вам це вдалося».

Книжка вийшла в Києві кольоровим друком, на гарному глянцевому папері. Тритисячний її наклад розійшовся дуже швидко.

Людмила: — Перед нами був вибір: або займатися своїми кандидатськими роботами, або виданням цієї книжки. Ми вибрали книжку, бо розуміли: це важливіше, від неї буде більше користі людям.

Олексій: — Часто запитують, чи не збираємось перевидати нашу книжку? Ні, не збираємось, бо готуємо до друку іншу, більш альбомного плану. Але це не будуть лише ілюстрації, бо їх подивився, захопився і поставив книжку на полицю. До кожної ілюстрації додамо схему вишиття, уже не в такому обсязі, як у першій книжці, бо вона була, як абетка. Друга буде, як читанка. Ми представимо в ній багато гарних сорочок з їхньою орнаментикою та з можливістю її відтворити.

Людмила: — Хочемо подякувати Тернопіллю за таку увагу до наших досліджень. Минулого року «Борщівську народну сорочку» тернополяни удостоїли всеукраїнської премії імені Братів Лепких, а цього року конкурсна комісія підтримала подання директора Борщівського краєзнавчого музею і ми отримали обласну премію в галузі культури. Тернопільщина високо нас оцінила.

Олексій: — Дуже важливо, що оцінила власне та територія, для якої робилось це дослідження передусім. Хоча географія продажу книжок вражає. Дуже багато придбали їх, скажімо, на Харківщині, купували й діаспоряни з Канади, Великої Британії. Але основна частина накладу залишилась в Україні, зокрема у Західній.

Ще незнайомі вранці, ми розстались як друзі. Скромні, щирі, відкриті люди, Покусінські виявилися справжніми ентузіастами у дослідженні борщівської сорочки. На жаль, багато цікавих моментів нашої розмови залишились поза цією публікацією. При нагоді ще повернусь до цього магічного чорного вишиття і його уже розгаданих таємниць.

Наразі інформація для вишивальниць: Людмила та Олексій Покусінські збираються приїхати наступних вихідних на свято борщівської вишиванки, де даватимуть майстер-класи.

Галина САДОВСЬКА.

Увага! Схеми автентичних візерунків, майстер-класи з вишивки і традиційного крою від майстрів з різних куточків України та блог на офіційному сайті https://www.prekrasastudio.com/ Запрошую!